Тарас Прохасько: Майбутнє буде давно

news-image: Тарас Прохасько: Майбутнє буде давно
Новий блог відомого франківського письменника Тараса Прохаська на Збручі.

Щоразу, коли думаю, чи сподіваюся, чи мрію, чи надіюся, чи планую, чи вірю, що колись потім, у майбутньому, буде не просто все добре, а значно краще, то не забуваю собі нагадати, що будь-яке майбутнє безпосередньо пов’язане хоч з якимось та й старінням. Тобто все може бути значно краще, але воно стосується зовсім іншого рівня віку. Забуваючи про таку залежність, не враховуємо базової ознаки життя – зміни властивостей з плином часу. Парадоксально, але іноді чекаємо на щось дуже добре, не усвідомлюючи, що це є насправді мрією про добру старість, в якій уже не буде усіх молодечих пригод і порухів. Об этом сообщает ukr-post.in.ua со ссылкой на СМИ.

Якби молодість уміла, якби старість силу мала… Дзядзьові з кількасот французьких прислів’їв, збірку яких я подарував йому на сімдесятивосьмиріччя, якраз це сподобалося і запам’яталося найбільше.

А ще кілька років перед тим я, будучи малою дитиною, яка не мала ні сили, ні уміння, опинився у цікавому світі старих людей, у яких вмінь було вже значно більше, ніж сили. Таким чином мої дитячі уявлення про своє майбутнє перескакували через взірці молодості, доторкаючись умілої старості.

Старі люди при цьому були дуже активними, і їхні дні були заповнені важливими і приємними діяннями. Вони вставали тоді, коли хотіли. Розпалювали в печі дровами, принесеними до хати звечора. Вітрили постіль на сонячному ганку. Відривали вчорашню картку календаря. Накручували годинник. Відкидали сніг зі сходів. Милися підігрітою водою у мисці, поставленій на лавку у саду. Снідали кількома кромками хліба з маслом і посіченою зеленою цибулькою. Запивали кавою з молоком. Робили записи у щоденнику. Писали і отримували листи. Поливали помідори. Підв’язували клематіс. Збирали дозрілі сливки. Тичили фасолю. Складали попід стіною хати поколені дрова. Дивилися, як ширяють яструби. Сушили яблука і гриби на сонці. Визбирували горіхи. Пололи клумбу з квітами і сапали кілька грядок з городиною. Щотижня купалися у великій балії. Щомісяця ходили до фризієра, щоби вийти до міста. Їм приносили українські газети з Польщі, а вони відправляли з пошти сушені сливки і гриби, запаковані у конверти від тих газет. Вони гріли ковдру на печі перед тим, як лягати спати. А тим часом ішли снігами до інших старих людей, щоби зіграти в бріджа і поговорити про майбутнє. Косили добре вигостреною косою у саді, робили сіно, накладали його у плахту і лізли стрімкою драбиною на стрих, складаючи там суху траву лише для того, щоби пахло в домі сіном, щоби було затишніше. До них приходили такі самі старі люди, з якими ще хотілося бачитися, вони разом сиділи на лавках під деревами, дивилися на захід сонця і говорили про майбутнє. Вони пересиджували на відкритій веранді тижні довгих літніх дощів і обливалися зібраною дощівкою гарячими літніми вечорами. Восени вони нагадували птахів і білок, зриваючи дрібки різних ягід. У липні розкошували серед порічок, черешень і вишень. Під кінець літа пробували поодинокі дозрілі грушки. Посеред дня вони могли лягти подрімати, а могли аж до ночі робити якусь монотонну роботу.

І весь час були приязні одне до одного. Весь час говорили, жартували і старалися одне одного здивувати. Приносили крихти вістей, признавалися в тому, про що ніколи перед тим не згадували, читали вголос книжки, колядували мало не цілу зиму і планували майбутнє. Довго йшли на гору до свого дому, часто перепочивали, спираючись на кісє або сапу. Впивалися склянкою шипучого порічкового або келішком смерекової. Вночі пили горнятко води із заледенілого відра. Зовсім недавно у них були війни, змагання, школи, романи, тюрми, табори, цілий світ широкий, від якого найвиразнішим знаком залишилося безліч віршиків, пісеньок і приповідок різними мовами. А вже незабаром буде майбутнє, на яке так сподівалися, тих, кого так плекали. І трохи ренет. Ренети їли в такий спосіб, що відрізали сточеним наніц лезом цизорика плястерок за плястерком, цілком співміряючи сили і уміння.

І от цих яблук мені тепер бракує. Виявляється, що на поширення їхніх сортів також діє час, який визначає і розквіт моди, і старіння, і проминання недосяжного майбутнього, пережитого ще у дитинстві. Коротше кажучи: за ренетами ще треба нашукатися.

Збруч



Джерело статті: “http://blitz.if.ua/news/taras-prohasko-maybutne-bude-davno.html”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя